На початку 19 століття мешканці Вімблдона не були повністю задоволені якістю фабричного борошна і бажали мати власний локальний млин. Саме це прагнення стало поштовхом до створення Wimbledon Windmill. Згодом він перетворився на живу історичну пам’ятку та музей, присвячений традиціям млинарства й технічного прогресу. Далі на londoname.
Історія заснування та розвитку Wimbledon Windmill
У 1799 році Джон Вотні подав заявку на спорудження млина на території Вімблдон-Коммон. Втім, вона була відхилена через відсутність детального плану проєкту. Лише у 1816 році Чарльз Марч звернувся з аналогічним проханням, яке було задоволено у 1817 році. Саме тоді й було зведено млин, відомий як Wimbledon Windmill.
Бувши за фахом теслею, а не професійним мірошником, Чарльз Марч запропонував оригінальну конструкцію, яка значно вирізнялася серед традиційних млинів того часу. Основою Wimbledon Windmill слугував одноповерховий восьмикутний цегляний фундамент. Над ним було збудовано другий дерев’яний поверх, де розміщувалися всі робочі механізми. Завершуючи конструкцію, вежа мала конусоподібну форму й утримувала горизонтальний стовп, на якому кріпилася кришка з вітрилами.
Функціонування Wimbledon Windmill припинилося у 1864 році. Так, господар земельної ділянки, 5-й граф Спенсер, вирішив обмежити доступ до спільних територій. Млином на той час керувала сім’я Марш, якій також належали інші млини у Кінгстоні. Зрештою, вона наполягла на демонтажі каміння та більшої частини обладнання, щоб уникнути конкуренції з іншими їхніми підприємствами.
У 1893 році відбулася масштабна реставрація, у результаті якої будівля Wimbledon Windmill зазнала низки змін. До цього часу він функціонував як порожнистий млин, але після консервації був перебудований на вітряк з вітряними вітрилами. Зменшили висоту маківки, а вежу зробили вищою, щоб зберегти загальну висоту споруди. Стовп було прибрано, а на верхівці вежі встановлено залізний підшипник, який надав змогу кришці продовжувати обертатися за напрямком вітру.
Під час Другої світової війни Wimbledon Windmill пережив черговий етап трансформації. Його замаскували сіро-зеленою фарбою, щоб зменшити помітність з повітря поблизу військових таборів. З тих же міркувань безпеки одне з вітрил було демонтовано. У мирний час млин повернув свій звичний вигляд — його перефарбували. Однак у 1946 році вітрила довелося зупинити через значне зношення зубчастого зачеплення.
У післявоєнний період доля Wimbledon Windmill спричиняла занепокоєння серед громадськості. У 1952 році було проведено його ретельне обстеження та складено перелік необхідних ремонтних робіт. Завдяки публічному збору коштів вдалося відновити історичну конструкцію, тому вітрила знову почали обертатися у 1957 році. Остаточне перетворення споруди на культурну пам’ятку відбулося у 1975 році, коли після чергової реставрації вона стала музеєм.
Спадщина та значення Wimbledon Windmill
Wimbledon Windmill залишається одним з небагатьох збережених вітряків, який демонструє технології та інженерні рішення 19 століття у Великій Британії. Сучасне функціонування млина як музею значно розширило його культурну та освітню роль. Серед його експозицій — інтерактивні моделі та демонстрація процесу розмелювання зерна. Відвідувачі мають змогу дослідити справжню будову вітряка, зрозуміти принципи його роботи та усвідомити його значення для громадськості протягом різних історичних періодів. Внесений до списку пам’яток архітектури II класу, млин отримав офіційне визнання своєї історичної та архітектурної спадщини.
