Ім’я Едварда Дженнера назавжди змінило медицину. Хоч він і не народився у Лондоні, але його життя тісно переплелося зі столицею Великої Британії. Він відомий всім як “батько імунології”, адже винайшов вакцину проти віспи й тим самим врятував мільйон життів.
До наукової роботи його надихнули лондонські вчені, як от Джон Гантер. Його відкриття стало революційним, а наполегливість привела до одного з найбільших досягнень людства. Далі на londoname.
Ранні роки
Едвард Дженнер народився 17 травня 1749 року у Берклі. Його батько був проповідником парафії, але помер, коли хлопцю було 5 років. Вихованням займався брат, теж священник. У дитинстві хлопець обожнював природу й любов до неї залишилася з ним на все життя. Відвідував школу у Воттон-андер-Едж, де так і не полюбив класику. Уже у свої 14 років був помічником хірурга Даніеля Ладлоу. У наступні 8 років він отримав глибокі знання з медичної та хірургічної практики. У процесі навчання сталася цікава річ, завдяки якій у наступні роки відбулося знамените відкриття. Він почув від дівчини, що вона не може захворіти на віспу, адже у неї була інша хвороба, відома як коров’яча віспа. Це зацікавило Дженнера й він захотів дослідити таку інформацію.
Завершивши навчання у 21 рік, він поїхав до Лондона й став учнем Джона Гантера, який був одним з найвидатніших хірургів. Він також був біологом, анатомом і експериментатором першого рангу, збирав біологічні зразки та займався проблемами фізіології та функції. Гантер побачив великий талант у молодого чоловіка до дослідів та дисекції, і вони стали друзями на все життя.
Після закінчення навчання у 1772 році він повернувся до Берклі, щоб розпочати практику, але лондонські знайомства допомогли йому просуватися кар’єрними сходами. У 1789 році Дженнера обрали членом Королівського товариства за роботу про зозуль.
Відкриття вакцини проти віспи
Едвард Дженнер переважно працював у сільській місцевості, його пацієнтами переважно були фермери, які працювали з худобою. Ще у XVIII столітті віспу вважали найсмертоноснішою та стійкою патогенною хворобою людини. З 1770-х років Дженнер вивчав коров’ячу віспу, адже існувала думка, що після коров’ячої віспи люди не хворіють на звичайну віспу. У 1788 році ця страшна хвороба прокотилася Глостерширом і в період такого спалаху Дженнер помітив, що його пацієнти, які контактували з худобою й контактували з коров’ячою віспою, ніколи не хворіли на віспу звичайну. Лікар шукав спосіб продемонструвати, що його теорія працює.
Ключовий експеримент стався 14 травня 1796 року, коли Дженнер ввів матеріал із пухирців “cowpox” 8-річному хлопчику Джеймсу Фіпсу. Хлопчик перехворів легко й 1 липня Дженнер ввів йому натуральну віспу, після чого він не захворів. Експеримент повторював кілька разів. Так і народилася “вакцина Дженнера”, яку назвали на честь коров’ячої віспи — “vaccinia”.
У 1798 році після ще кількох серій успішних тестів він опублікував власні висновки. Це була книга “An Inquiry into the Causes and Effects of the Variolae Vaccinae”, де виклав результати своїх досліджень. Протягом наступних двох років він публікував результати подальших експериментів, що підтверджували його початкову теорію про те, що коров’яча віспа справді може захистити.
Реакція на його роботу була неоднозначною і не завжди схвальною. У Лондоні Дженнер шукав волонтерів для вакцинування, але така ідея не стала успішною. У місті вакцина стала популярною завдяки діяльності інших людей, як от хірурга Генрі Клайна, лікарів Джорджа Пірсона і Вільяма Вудвілла. Проте були й негаразди, коли Пірсон намагався відібрати кредит у Дженнера. Проте вакцинація швидко довела свою ефективність і її почали активно просувати. Процедура активно просувалася в Америці та решті Європи, і незабаром була проведена по всьому світу.
Варто зазначити, що ускладнень від вакцини спочатку було досить багато, адже велика кількість людей, які її практикували, не хотіли дотримуватися рекомендацій лікаря. У той період також було незрозуміло про біологічні фактори, які виробляють імунітет. Перш ніж дійсно розробили ефективну вакцину, то було зроблено багато помилок.
Пізні роки й спадщина
Пізніше Дженнер продовжував вивчати вакцину, витрачаючи багато часу на дослідження та консультування стосовно розробок. Він також проводив дослідження в інших галузях медицини, захоплювався колекціонуванням скам’янілостей і садівництвом. У січні 1823 року Дженнера знайшли у стані апоплексичного удару. Його правий бік паралізувало, і чоловік так і не зміг відновитися. 26 січня 1826 року він помер від інсульту у віці 73 років.
Науковець започаткував еру імунології, а Лондон, своєю чергою увічнив його пам’ять. У Кенсінгтон-Гарденс стоїть бронзова статуя Дженнера, яка до того відкривалася на Трафальгарській площі. Його відкриття привело до того, що у 1967 році Всесвітня організація охорони здоров’я почала кампанію з ліквідування віспи у всьому світі. У 1980 році ВООЗ офіційно оголосили, що віспу поборено. Останні зразки вірусу у сучасності зберігаються лише у лабораторіях Сибіру та США.
Отже, Едвард Дженнер та його робота привела до порятунку багатьох людських життів. Саме він продемонстрував, як один експеримент може змінити світ.
Використані джерела:
