Каналізація завжди залишалась актуальним питанням для багатьох міст Європи. У більшості з них вже шаленими темпами розвивалося виробництво різної продукції, була налагоджена система транспортування, процвітання зазнала культурна сфера життя. Але в той же час досить довгий період у жахливому стані перебувала каналізаційна система. Така проблема у різні часи супроводжували і мешканців Лондона. Столиця Великої Британії хоча і не була настільки популярною як у наш час, але залишалась одним з найрозвинутіших міст світу. І при цьому всьому тут дуже часто траплялися спалахи епідемій. Вирішення цього питання перш за все полягало у налагоджені каналізаційної системи. Тож цікаво дізнатися про головні особливості її побудови і загальний стан у 19 столітті. Далі на londoname.
Передумови створення налагодженої системи
Усім напевно відомі «цікаві» історії про те, як у давнину мешканці Лондона ходили з парасольками та в капелюхах за будь-якої погоди. Вони кожного дня ризикували своїм вбранням та зовнішнім виглядом, адже з балконів люди часто виливали наповненість своїх горщиків. А про постійний жахливий сморід, що стояв на вулиці не варто і згадувати. Тож відсутність централізованої каналізації була однією з головних проблем міста. На початку 19 століття головна річка Лондона – Темза слугувала тим місцем, куди надходили усі нечистоти. Це призводило до періодичних спалахів серйозних хвороб. Цікаво також й те, що досить довгий період лікарі вважали головною причиною виникнення епідемій повітря неналежної якості. Тож пройшов ще деякий час і люди нарешті зрозуміли, що подібні проблеми можна усунути дотримуючись простих правил санітарії та гігієни, а більшість хвороб переростають у масові епідемії через розповсюдження інфекцій та мікроорганізмів.
Розроблення нового проєкту
Загалом перші розробки щодо створення централізованої каналізаційної системи виникли ще на початку 1700-их років. Але втілювати ці задуми у реальність ніхто не поспішав. Так тривало аж до 1858 року. Саме тоді відбулася подія, яка увійшла в історію під назвою Великий сморід. Влітку біля берегів Темзи утворилися величезні купи фекалій та інших відходів. Усе це плавилося під жарким сонцем і випромінювало нестерпний запах. До такої ситуації також призвів винахід нових туалетів зі змивом та збільшення громадських вбиралень. З одного боку це значно покращило життя мешканців Лондона, а з іншого через такі модернізації надзвичайно швидко переповнювалися стічні ями. Потім увесь надлишок, що вже не вміщався, потрапляв до канав і поєднуючись з іншими промисловими відходами стікав у Темзу. Тільки після виникнення епідемій та масштабного виїзду людей з Лондона парламент вирішив створити сучасну каналізацію.
У проєктуванні каналізації велику роль відіграв інженер Джозеф Базальгет. Було розроблено підземну каналізаційну систему, яка мала виходи до гирла Темзи. Усе спроєктували таким чином, що головний стік розташовувався далеко від населених пунктів. Загалом було побудовано шість основних колекторів, довжина яких сягала 160 кілометрів, і використано технології, за допомогою яких вдалося зміцнити тунелі. Також було створено декілька насосних станцій, щоб шляхом підняття рівня води забезпечити її потік. Але найбільш масштабним та відомим стало відкриття у 1870 році набережної Темзи. Під нею за планом проклали одну з гілок каналізаційної системи, а пізніше це місце стало осередком культурного, спортивного та рекреаційного життя міста. Дана система функціонує і в наш час, але, звичайно, протягом періоду її існування здійснювалася неодноразова модернізація.