Місто Лондон розміщене на берегах Темзи й з самого початку його існування було залежним від річки. У давнину постачання води до мегаполіса було дуже важким завданням, яке намагались вирішувати завдяки різним інноваціям. Далі на londoname.
Будувалися римські акведуки, а пізніше середньовічні водопостачальні системи, бо у кожен період розвитку міста ідеї влади та громадян залишали відбиток в інфраструктурі мегаполіса. Також свого часу інженерним чудом стала лондонська каналізація.
Історичні моменти
Для всіх, хто цікавиться історією постачання води у Лондоні, варто трохи зазирнути у минуле. Коли ще місто було римським поселенням Лондиніумом, то водопостачання було продуманим. Головним джерелом води була річка Темза, а питну воду брали з природних джерел. Будувалися акведуки, використовувавши свинцеві труби, що постачали воду для громадськості та фонтанів. Також будувались криниці, які були по всьому місту. З археологічних розкопок стало відомо, що глибина криниць сягала 10-15 метрів. Воду використовували для поливу та побутових потреб.
У час Середньовіччя, Темза так і залишилась головним джерелом води, але її якість була поганою через збільшення населення та забруднення. Містяни для збору води також користувалися дрібними протоками Фліт та Волбрук. У будинки прості люди доставляли воду вручну, а багаті лондонці оплачували роботу водоносів, які переносили воду для поливу у відрах чи бочках.
У 1236 році побудували водопідіймач “Great Conduit” завдяки якому йшло постачання води з джерела та територію сучасного району Челсі. У 1238 році у Лондоні проклали перший трубопровід, який назвали “Великий трубопровід”. Воду доставляли від Тайберна до Пултрі. Її набирали тільки з дозволу охоронця та в його присутності. Також король Генріх VIII започаткував будівництво штучних каналів, щоб полегшити транспортування води до центру міста.
Варто зазначити, що у 1582 році Пітер Моріс взяв в оренду північну частину Лондонського моста та встановив водяне колесо для помпи, яке качало воду у кілька районів міста для поливу територій та інших потреб. З часом з’явились ще 2 колеса, які працювали до 1822 року. Нова технологія дозволяла качати воду прямо у будинки. Під домами у лондонців були каналізаційні ями, а нечистоти з них відправлялись прямо у річку Темзу.
Технології та інновація
У XVII у Лондоні стався значний технологічний прорив у водопостачанні. Відкрили “New River” у 1613 році, який збудували за проєктом сера Г’ю Міддлтона. Канал збудували для подачі води з Гартфордшира до Клеркенуелл. Таке рішення стало важливим кроком у боротьбі з нестачею води.
Завдяки продуманим діям ці райони Лондону стали мальовничими. Доступ до води, тобто до поливу територій допомогли створити новий ландшафтний дизайн, пішохідні доріжки, місця відпочинку, а це перетворило долину в зелений коридор, який простягнувся вглиб Іст-Енду Лондона. На цьому каналі також встановили водяні колеса, які качали воду до резервуарів. Такі системи були в експлуатації навіть у XVIII столітті.
“Великий сморід”
Влітку 1858 році у Лондоні відбулася подія, яка отримала назву “Великий сморід”. Спекотне літо та відсутність централізованої каналізації у той період призвели до забруднення Темзи та територій фекаліями. Почали поширюватися хвороби, і лондонці масово втікали з міста. Навіть парламент склав із себе повноваження. Наприклад, масово поширювалася холера у 1840-х роках. Вважалося, що хвороба з’явилася через вдихання повітря з “міазмами”. У 1854 році Джон Сноу, лондонський лікар, вивчив причини епідемії в Сохо та встановив, що хвороба передається через забруднену питну воду стічними водами. Споживання води, інтенсивний полив території та відсутність каналізації призвело до катастрофи. У 1848 році об’єднали кілька місцевих органів, що працювали над питанням каналізації, у Столичну каналізаційну комісію. Комісія почала роботу з очищення старих вигрібних ям, а це також призвело до “Великого смороду”.
Наприкінці 1859 році створили Столичну раду робіт, яка прийняла схему, запропоновану у тому ж році головним інженером Джозефом Базалгеттом. Шість наступних років створювали головні елементи лондонської каналізаційної системи, і “Великий сморід” став тільки спогадом.
Сучасне життя
Сучасне життя принесло значні зміни у Лондоні, зокрема вони стосувались водопостачання та поливу. Нові технології, інноваційні системи для оптимізації водних ресурсів покращували життя місцевих мешканців. Парки, сади, зелені зони та вулиці поливають за допомогою автоматичних систем, що регулюють об’єм води залежно від погоди.
Цікаво, що для поливу “Ріджентс-парк” та “Гайд-парк” збирають дощову воду у спеціальні місткості. Також Лондон має інвестиції відновлення природних джерел, таких як Темза. Це допомагає забезпечувати чистоту води для використання у технічних потребах. Такі способи допомагають мегаполісу зменшувати споживання прісної води та підтримувати екологічний баланс.
Отже, історія водопостачання міста демонструє, як проходив процес змін рішень від простих ідей до інноваційних задумів. Забезпечення водою, яка потрібна для пиття, поливу та побутових потреб, допомогло зробити Лондон найзеленішим містом країни.
